Інтерв'ю

“Через 10 років ми маємо отримати Олимпійських чемпіонів”: інтерв’ю з Андрієм Білим

Редакція Кінного порталу України зустрілася з Андрієм Білим, президентом Федерації кінного спорту Київщини. Андрій Петрович очолює Федерацію впродовж останніх чотирьох років і саме завдяки йому кінний спорт на Київщині виходить на європейський рівень.

В цьому інтерв’ю: про любов до коней та особисту мотивацію, візію та програму розвитку кінного спорту в Україні, необхідні зміни в законодавстві, інвестиції, виховання нових кадрів та Олімпійську мрію.

Андрій Білий кінний спорт

Андрію Петровичу, в одному з інтерв’ю на запитання про те, чому ви вибрали кінний спорт, ви відповіли, що це любов і не можна пояснити, чому вона виникає. Розкажіть про те, коли і як ця любов виникла? З чого все почалося?

Неправильно говорити «любов до кінного спорту», ​​це скоріше любов до коня. Це, напевно, на генетичному рівні, тому що у бабусь, прабабусь, прадідусів – у всіх були свої господарства, і кінь для них був годувальником. Це було ще в кінці XIX – початку XX століття. Мої дитячі спогади, поїздки кудись до родичів в село – це завжди коні: на підводах або просто покатушки без сідла. Напевно, воно десь на підсвідомості осіло.

Далі інститут, робота, бізнес і зрозуміло, що було не до коней. А коли з’явилося трохи більше часу і можливостей, захотілося повернутися. З’явилося бажання завести коней.

Я тоді ще особливо не розбирався в тонкощах: спортивні, неспортивні. Перших купив років 10 або навіть 15 тому: пам’ятаю, це були троє рисаків (жеребець і дві кобили) – чомусь захотілося саме цю породу. Потім з’явилося бажання сісти верхи. Я відвіз одного рисака в кінний клуб, де з ним стали працювати, щоб він крім рисі ще і галопом міг йти, але так і не вийшло.

Потім я купив іншого коня і пішло-поїхало. Захотілося цих коней розводити, здавалося, що це так просто і легко: купив сперму, купив кобилу і ось вийшло лоша. Виявилося, що це теж все не так просто. Тим більше що в Європі є своя, так би мовити, «мафія» і без зв’язків і доступу там дуже складно перемагати в якихось тендерах, оглядах. Влився туди і … Втілення дитячої мрії, можна так сказати.

Андрій Білий кінний спорт конкур фото

Чотири роки тому ви очолили Федерацію кінного спорту Київщини. За цей час з’явилася система командних змагань, були проведені десятки турнірів, навчальні заходи, почав видаватися журнал Equestrian. Зроблено дуже багато. Питання – що вас мотивує?

У моєму розумінні, в моїй філософії, людина, яка заробила гроші в Україні (бізнесмен) повинен щось віддати суспільству. Деякі вибирають політику, деякі – державну службу. А деякі просто спиваються або стають наркоманами, тому що, коли людина досягла якогось рівня і у нього потреби всі задоволені – йому треба щось інше, але щось нове, якісь нові цілі й нові завдання. У моєму розумінні – я віддаю борг суспільству. Я це можу, у мене є ця можливість, і я цього хочу, мені це подобається.

Президентом обласної федерації я став, за великим рахунком, абсолютно випадково – у мене не було бажання займатися адміністративною роботою, і тим більше в спорті у мене не було досвіду. Але у нашої команди був досвід проведення різних заходів в Європі: там ми з 2010 року проводили електромобільні марафони спільно з фондом принца Альберта.

А чотири роки тому колектив федерації звернувся до мене з пропозицією очолити Федерацію кінного спорту Київщини. Я, природно, дав своє добро, мені було цікаво. І почали працювати, зібралася команда. Не можна сказати, що у нас все найкраще. Є різні думки, різні течії. Деякі нас критикують, цілком можливо – заслужено. Але це їхня думка, їхнє право на цю думку. Наприклад, недавно у мене відбулася розмова з однією досить впливовою людиною в кінному спорті і він вважає, що ми робимо неправильно. Наші думки розійшлися.

Я вважаю, що на Олімпіаду можна потрапити тільки через масовий спорт – коли буде масовий кінний спорт, тоді з’являться спортсмени. У мого співрозмовника інша думка, він вважає, що навпаки – треба все відсікти, залишити тільки професійні змагання, тільки топ-рівня, і тоді до цього, як до магніту потягнуться якісь нові вершники. Це абсолютно нормальна дискусія, у людей можуть бути різні думки, і одного абсолютно правильного не буває.

Я вважаю, що на Олімпіаду можна потрапити тільки через масовий спорт – коли буде масовий кінний спорт, тоді з’являться спортсмени.

Що стосується роботи Федерації, то головне в будь-якій роботі – це бажання працювати, бажання щось робити. Якщо цього бажання немає, то ти не зробиш ні добре, ні погано, ти зробиш ніяк.

Ми зібралися чотири роки тому, подивилися, що у нас тут відбувається і визначили деякі стратегічні моменти:

  • Що ми хочемо? – Масовий спорт.
  • Як цього добитися? – Через популяризацію.
  • Що нам потрібно? – Шоу для глядача, глядачів на трибунах, а для цього нам потрібні професійні вершники.

Ми з’ясували потреби, які є у нас і своїми діями ці потреби намагаємося задовольнити. Тому у нас проходять різні формати змагань, ми намагаємося експериментувати, проводячи і звичайні турніри, і виїзні різні заходи, і дитячі програми.

Два роки тому проводили в Київській області пробіги під брендом «Кінний Fest» – туди з’їхалося майже три тисячі чоловік (здавалося б – с. Бобриця, 30 км від Києва). А недавно я зустрів власницю стайні, яка знаходиться поруч з с. Бобриця. Вона радісно повідомила, що вийшла, нарешті, в плюс, так як прийшло багато бажаючих займатися. Всі ми знаємо, що просто тримати коней – це затратно, а якщо є якісь клієнти в клубі, то вже баланс якийсь з’являється. Цей захід дав їй клієнтів.

Ми робимо формат шоу-заходів в клубах. Це вже зовсім інший формат, формат лондонській Олімпії і інших великих заходів, коли спорт суміщений з елементами шоу, щоб це було видовищно і цікаво глядачам. Тому що не кожна людина зможе просидіти 12 годині на трибуні під сонцем. А ще ми зіткнулися з тим, що у нас багато глядачів не знають правил, наприклад. Багато таких моментів.

Немає якогось одного алгоритму і шляху. Треба робити, пробувати, експериментувати і дивитися, що дає результат. Так, в моєму розумінні ми працюємо класно і ми найкраща обласна федерація. І у мене проста мета: в Україні має бути 24 такі федерації Київської області. Тобто у всіх областях повинні бути і клуби як в Київській області, і спортсменів стільки, скільки в Київській області, і заходів стільки, скільки в Київській області!

Треба шукати бізнесменів, треба шукати зацікавлених людей, таких же божевільних як я, а вони, повірте, є. Є багаті люди, є забезпечені, ті, хто шукає сферу докладання: він заробив грошей і хоче зробити щось соціальне для людей – йому кінний спорт може бути цікавий. Самі вони не прийдуть – вони не знають всього цього. Зараз ці люди, може бути, захоплюються хокеєм або футболом – треба їх знайти, запалити, розворушити. І робити це в обласних федераціях. Я думаю, це один з моментів, які треба буде впроваджувати майбутньому президентові. А так проблем і завдань у Національній Федерації дуже багато.

Андрій Білий Professional Equestrian League

Ви неодноразово говорили, що проблема кінного спорту в Україні – у відсутності екосистеми і програми розвитку, якими повинна займатися Федерація кінного спорту країни. Але сама федерація існує з 1992 року. Чому на ваш погляд за цей час так і не була створена екосистема? Не вистачило менеджерського досвіду у її керівників?

Це складне питання і однозначної відповіді на нього немає. Чому цього не сталося – не знаю, давати оцінку комусь я не хочу, тому що треба відповідати за свої дії і вчинки. А що стосується минулого – треба завжди розглядати в контексті ситуації, яка є. Якщо брати 90-і роки, то це був розпад Союзу і перехід від СРСР до незалежної України. В середині 2000-х років було становлення кінного спорту, там президенти вирішували інші завдання. Правильно вирішували чи неправильно – не так важливо вже, така була ситуація. Зараз, на мій погляд, ситуація така, що кінний спорт реально розвивається і ми на ділі показали, що ці успіхи можна масштабувати на всю країну. А для цього потрібно побудувати систему.

Питань невирішених настільки багато, що їх навіть не перерахуєш в одному інтерв’ю або в десяти. Починаючи від того, що у нас немає простого поняття «спортивний кінь» – ось немає його, не існує. У нас це – сільськогосподарська тварина, як свині, корови, кури та ін. У нас між областями пересування коней без карантину заборонено – це ж дурість, але ніхто з цим нічого не робить.

Значить, що треба робити? Треба йти до Верховної Ради. Президент Федерації повинен йти в парламентський комітет, працювати з депутатами, вносити зміни в закон, виносити цей закон на голосування, знову-таки збирати голоси і так далі. Потім впровадження – Кабмін повинен виконати цей закон, дати розпорядження міністерству сільського господарства та іншим, та ін. Ось візьміть просто поняття «спортивний кінь» – щоб його впровадити, треба мільйон речей зробити. Але якщо ніхто за це не візьметься, депутати самі не додумаються, тому що у них інші завдання.

Інша проблема: тренери. У нас три уроки прокату взяв і вже інструктор. Ну як таке може бути? А хто такий тренер у нас в Україні? Якщо брати старе радянське формулювання, то це той, хто здобув вищу освіту в спеціалізованому навчальному закладі. Але у нас немає навіть кафедри кінного спорту. За всіма цими моментами треба приймати якісь рішення.

Я не кажу, що я знаю, як це зробити. Треба сідати з фахівцями і шукати рішення. Брати німецьку систему, погоджувати з міністерством, вводити ці поняття і та ін. Звичайно, можна просто домовитися з німецькою федерацією (ці домовленості у мене були ще два роки тому), взяти їх систему ліцензування тренерів та впроваджувати все це. Але два роки тому ми зіткнулися з тим, що люди, які отримають ліцензію тренера в німецькій федерації (а значить – європейської), легко їдуть за кордон працювати, тому що там умови кращі. А це вже конфлікт з власниками клубів – навіщо тренерів вчити, щоб вони потім поїхали? Значить, ці моменти треба якось регулювати, контрактами, впливом Федерації на те, щоб тренер, відучившись, відпрацьовував якийсь час в клубі, який дозволив йому це зробити.

Федерація повинна виробити політику і щодо клубів: чи потрібні колективні члени, як це зроблено в тій же Болгарії, наприклад, чи не треба? У Болгарії, у колективних членів Федерації є голос в правлінні, якщо вони проводять змагання у себе в клубі. А якщо не проводять, то немає.

Це все треба продумувати і опрацьовувати, відбираючи те, що буде краще для України. І одна людина цього не може зробити, це нереально. Повинна бути команда професіоналів і правління, які бажає працювати і хоче це зробити. Так, це можуть бути різні думки, суперечки, навіть конфлікти в якийсь момент. Але, тим не менш, в дискусії народжується рішення. А якщо цього не робити, як це зараз відбувається, то воно так і буде висіти незрозуміло що і незрозуміло як. Найефективніше прийняти рішення і навіть якщо через якийсь час воно виявиться неправильним, його можна відкоригувати. Це в моєму розумінні набагато краще, ніж нічого не робити.

Ви висунули свою кандидатуру на пост Президента ВФКСУ. І у вас є власна програма, як якісно поліпшити ситуацію в кінному спорті. Розкажіть, будь ласка, тезисно ключові пункти вашої програми: три головні цілі, які ви перед собою ставите і шляхи їх досягнення.

Всеукраїнська федерація кінного спорту повинна стати по-справжньому європейською федерацією з відповідним такої організації стилем і функціоналом.

Серед першочергових завдань, якими впритул повинна зайнятися федерація – транспортування коней через кордони, ветеринарія, створення системи освіти для різних категорій кінних фахівців.

 Для цього, на мій погляд, необхідно:

  1. Створити національні стандарти ветеринарії в кінному спорті;
  2. Ввести і затвердити офіційне поняття “спортивний кінь”, а не сільгосп тварина, як це є в даний час. Навести порядок з щепленнями, паспортами, переміщенням, карантинами та ін.;
  3. Проходження кордону – створення одного / двох спеціалізованих єдиних вікон на кордоні спільно з митною та прикордонною службами, із залученням відповідних організацій суміжної країни для спрощення митних процедур при оформленні документів на коней.
Андрій Білий Федерація кінного спорту

В Україні існує проблема «першого контакту» новачків, які приходять в кінний спорт і потім відсіваються, тому що немає правильного підходу, кадрів, роботи з клієнтом. Як виховати ці нові кадри? Що для цього потрібно – спеціальні курси? ВНЗ?

Навіщо винаходити велосипед? На рівні ВНЗ або на рівні клубів буде навчання – це не важливо. Можна через інститут фізкультури вирішити питання: поїхати до ректора домовитися, зробити кафедру, ввести методику. Інший шлях – це ліцензії національної Федерації. Третій шлях – це європейські ліцензії. Шляхів може бути багато, головне, щоб вони були і це повинно бути законом для всіх. Щоб людина, яка не має відповідної підготовки, не називався тренером, не мав права тренувати, і щоб до нього не могли потрапити люди (клієнти) з боку.

Я знаю, як це працює в Німеччині, я бачив, як це працює в Голландії, є знання того, як це працює в Прибалтиці і в Болгарії. Можна брати будь-яку модель і переносити її сюди. А яка краще – це скажуть фахівці кінного спорту, які в питаннях профільної освіти розбираються краще, ніж я. А такі є, в тому числі і вихідці з радянської системи. У нас в Україні є два олімпійські чемпіони – Юрій Ковшов і Віктор Погановський, у них є якийсь радянський досвід. Не можна говорити, що раніше все було погано і крапка. Є досвід і щось хороше, що там було можна використовувати. Є нові знання – багато молодих людей здобувають освіту в Європі, де купа профільних університетів, які дають таку освіту. Можна шукати якусь комбінацію.

І не можна сказати, що якщо ми цю систему зробимо, то вона буде вже навічно і ніколи не зміниться. Будь-яка система підлаштовується під час, місце, ситуацію, законодавство.

Ні у кого не виникає проблем, коли поліцейський зупиняє машину і питає у вас права (ви повинні вміти водити машину) і документи на машину. А у нас чомусь, коли стоїть конячка в Гідропарку і катає когось, ніхто не задається питаннями: «Звідки? Ти маєш право? Ти вмієш поводитися з конем – це самий об’єкт підвищеної небезпеки? А є документи на коня? Про те, що є щеплення? ». Цього нічого немає, чому не зробити таке на законодавчому рівні? Їдеш на коні, катаєш прокат? Дай документи на коня, що ти маєш право з цим конем працювати. Це поки на рівні ідеї, але, тим не менш, порядок повинен бути.

З тієї ж ринопневмонію коли в минулому році зіткнулися, я збирав наших ветеринарів. Ми прийняли єдине рішення, що без щеплення від ринопневмонії не пропускаємо в клуб і все. Але це наше рішення не для всієї країни, а Київської федерації і декількох клубів, які з нами працюють. А повинно бути єдине рішення для всієї України: або ми все вакцинуємо, або не вакцинуємо.

Яка країна може служити бенчмарком для України в плані розвитку кінного спорту. Адже рівнятися на Німеччину або Голландію напевно занадто самовпевнено – ми дуже сильно відстаємо від них за економічними показниками і середнього рівня життя населення. Чи є країни, які нам ближче і у яких «вийшло» з кінним спортом?

Прикладів дуже багато, візьміть ту ж Прибалтику. Вони в такій же ситуації, як і ми були, вони теж вихідці з СРСР, але у них все зовсім по-іншому. Та ж Болгарія, та ж Польща – їх вершники досить голосно заявили про себе в Європі, точно так же, як і прибалти.

І я не згоден з тезою про те, що нам далеко до Німеччини, що ми її ніколи не наздоженемо і не переженемо – чому ні? Це кінна культура, вона у нас була завжди, тому що ми європейський народ і кінь до початку XX століття – це був годувальником. У нас було так само, як і в Німеччині: в кожній родині були коні, які годували і возили. Потім прийшов Союз і це все пропало. Хоча подекуди воно залишилося: мій двоюрідний дідусь, наприклад, тримав коней в своєму приватному господарстві, з підводою, возом і іншим. А німці за останні 100 років це все зберегли, примножили, вивели спорт і зберегли любов до коня.

У нас може бути інший, третій, четвертий, п’ятий шлях – будь-який напрямок можна вибрати. Але це потрібно робити. Проблема нинішнього керівництва Федерації – це бездіяльність. Вони вважають, що вони класно все роблять. Ми так не вважаємо. У нас інша думка, інші ідеї і ми хочемо ці ідеї реалізувати. Тому що я вважаю, що масовий спорт – він повинен бути. Треба створювати таку систему, при якій зайдуть спонсори, а спонсори зайдуть, коли буде дійсно робоча система.

Проблема нинішнього керівництва Федерації – це бездіяльність. Вони вважають, що вони класно все роблять. Ми так не вважаємо.

Наші спонсори під’їхали в клуб, подивилися локацію і все – проблем немає. Тому що вони в минулому році брали участь, а в цьому році вони, як тільки дізналися про підготовлюваний заході, відразу зателефонували і сказали: «Ми і в цьому році беремо участь». Тому що люди бачать роботу, бачать результат і для них це все зрозуміло. І так повинно бути у всій країні.

Чи всього вистачає українському кінному світу на законодавчому та регуляторному рівні для успішного розвитку? Зокрема, з точки зору залучення інвестицій в цю сферу, взаємодії з іноземними партнерами, спортивними змаганнями, підтримкою дітей та молоді?

Багато невирішених питань, я вже говорив: немає поняття «спортивний кінь», немає поняття «тренер» – багато таких моментів, які треба просто вирішувати. Я теж не знаю відповідей на всі питання, у мене може бути своя думка, але є думка і інших людей, які запропонують навіть краще рішення, ніж у мене. Це і повинен робити керівник: зібрати всіх, вислухати думки, виробити рішення і переконати всіх, що це рішення правильне. Потім закатати рукава і йти виконувати це рішення, тому що ніхто крім Федерації і її керівництва це не зробить.

Так, ми можемо на якомусь локальному рівні експериментувати, щось робити. Так, ми отримуємо від цього задоволення, і зрозуміло, що побічно це впливає і на всі інші процеси по всій країні. Люди дивляться, намагаються щось робити, наслідувати, копіювати – це нормально, але це не системне рішення. Системне рішення – це коли національна федерація робить все правильно і запускає вже ті процеси, які будуть незворотні: це і привабливість для інвесторів, і інвестиції в коней, і популяризація, це і правила гри на ринку, коли не можна буде обманювати або експлуатувати невігластво та ін.

У нас на «Kyiv Horse Show» були дитячі маршрути і глядачі аплодували, коли падали жердини – тобто люди не розуміють суті кінного спорту! Так, конячки, так, подобаються, але не знають нічого про це. Я дав тоді мікрофон Михайлу Киргизову і той став коментувати, щоб люди розуміли хоча б про що йде мова. Це питання популяризації, знань, культури, етики …

До речі, дуже важливий момент – це етичні питання. Один з найбільш важливих документів, який повинен бути прийнятий Федерацією – це морально-етичний кодекс члена федерації. Все що забороняють документи – це добре, але без етики вони не працюють. Федерація не повинна стояти з палицею і карати за помилки, які йдуть від невігластва. Якраз тема нашого наступного форуму, який буде в листопаді «Horse and I» – це етичне питання «щастя коняі». І у нас хороший слоган до нього сформулювали: «Етика з’явиться тоді, коли будуть знання». Тобто нам треба вчитися завжди.

Один з найбільш важливих документів, який повинен бути прийнятий Федерацією – це морально-етичний кодекс члена федерації.

Німці вчаться постійно, там немає такого: «Я все знаю, я найдосвідченіший». Там люди постійно відвідують семінари, РеФреш, отримують нові знання, новий досвід, тому що кінний спорт змінюється постійно. Порівняйте відео в Інтернет турнірів і коней десять років тому і сучасні – колосальна різниця. Тому постійно треба вдосконалюватися, потрібні навчальні програми, підготовка тренерів, спортсменів, стюардів.

Ми зіткнулися вже у себе в федерації з тим, що у нас не вистачає стюардів. Вже дівчинки з офісу йдуть помічниками на виїздку, тому що немає людей. Ми вже всіх зібрали, з усієї України, тому що, коли у нас йде виїздка, ми працюємо на двох аренах відразу з 8 ранку і до 12 ночі. Це говорить про те, що до нас їдуть дуже багато людей. І при цьому всього 30 пар виступає на Чемпіонаті України. А так не повинно бути, Чемпіонат України повинен бути найпрестижнішим змаганням, куди будуть прагнути всі спортсмени.

І останнє запитання – свого роду візуалізація успіху. Опишіть в декількох реченнях яким буде кінний світ в Україні через 10 років, якщо ви станете Президентом ВФКСУ в цьому році.

Проста мрія: ми через 10 років повинні отримати європейських, світових та Олімпійських чемпіонів. А це може статися тільки через масовий спорт. Тому через 10 років має бути в кілька десятків разів більше членів Федерації, тоді це буде добре для спорту. Якщо ми зараз закладемо всі ці основи, про які говорили вище, з’являться спонсори, запрацює екосистема і вона буде сама генерувати необхідне. Це може буде не через 10 років, а раніше чи пізніше, але вона буде працювати.

Проста мрія: ми через 10 років повинні отримати європейських, світових та Олімпійських чемпіонів.

У нас запрацюють принципи «кінь = капітал», «капітал = інвестувати». У нас люди завжди хочуть кудись інвестувати гроші, навіть у всякі «МММ», так що їм треба дати цю можливість. І це буде працювати – серйозні бізнесмени хочуть вкладати гроші і отримувати дохід від своїх інвестицій. Якщо зробити так, що будувати кінні клуби буде вигідно, буде зрозуміло, хто ними буде керувати, буде ринок працювати правильно – природно, будуть інвестиції. Будуватимуть клуби – їх власники будуть самі зацікавлені в тому, щоб наповнювати їх. Будуть залучати знайомих, друзів, влаштовувати змагання та інше. Це все само буде працювати, адже коли людям цікаво і вигідно – воно все встає на свої місця.

Ось через 10 років це все повинно працювати. У моєму розумінні воно дасть нам і перспективи отримання олімпійських медалей. Так навіть якщо ми потрапимо в п’ятірку або десятку – це теж вже буде добре. Головне, що ми потрапимо на Олімпіаду – і це вже буде показник.

Ну а по новим видам спорту ми 100% отримаємо медалі набагато раніше. Є вольтижировка, яку ми розвиваємо – зараз там дуже маленька конкуренція. У тому ж триборстві невелика конкуренція в світі і якщо Федерація правильно запрацює і підтримає, то у нас дуже сильні триборці, які можуть легко посперечатися з світовими величинами.